Олігархи під наглядом: Віктор Пінчук

 

Ця стаття вийшла у рамках серії Oligarch Watch (“Олігархи під наглядом”) газети Kyiv Post за підтримки проекту журналістських розслідувань Objective та організації MYMEDIA, що фінансуються Міністерством зовнішніх справ Данії. Статті незалежні від донора. Всі статті серії Oligarch Watch можна брати для публикації за умови збереження авторства.

Автор: Ізобель Кошів, Kyiv Post (koshiw@kyivpost.com)

Мільярдер Віктор Пінчук, який нажив статки за роки президентства свого тестя Леоніда Кучми, полюбляє називати себе філантропом і не любить – олігархом.

Після закінчення другого терміну Кучми, Пінчук витратив мільйони доларів, щоби налагодити зв’язок із найвпливовішими людьми світу, включно з ймовірним майбутнім президентом найсильнішої держави світу. Але хто він для України – друг чи ворог?

 

Ім’я: Віктор Пінчук

Дата народження: 14 грудня 1960 року

Місце народження: Київ, але родина невдовзі переїхала до Дніпра

Статки: $1,3 мільярда, четверте місце у списку найбагатших людей України за версією журналу «Фокус» у 2016 році

Ключові активи: Інтерпайп, виробник труб і коліс для залізничного транспорту, Банк Кредит Дніпро, феросплавні заводи, медіа-імперія (телеканали ICTV, Новий канал, СТБ, донедавна – газета «Факти»)

Особисте життя: Одружений на Олені Пінчук, єдиній доньці екс-президента України Леоніда Кучми. Пара виховує чотирьох дітей –  дві спільні доньки, син Олени від першого шлюбу й донька Пінчука від першого шлюбу.

Його хвалять за: Передачу $125 мільйонів через свій фонд на освітні стипендії, організацію щорічної конференції Yalta European Strategy, підтримку єврейських громад, утримання центру сучасного мистецтва у Києві.

Його критикують за: Отримання своїх статків шляхом інсайдерських угод в роки президентства свого тестя Леоніда Кучми; використання своїх медіа-активів для перешкоджання розслідування вбивства журналіста Георгія Гонгадзе у 2001 році, теплі стосунки з корумпованими режимами, включно з адміністрацією екс-президента Віктора Януковича.


У 2013 році український мільярдер Віктор Пінчук стояв на сцені своєї щорічної конференції Yalta European Strategy і оголошував особливого спікера.

– Справжня мегазірка, – сказав Пінчук, і на сцену вийшла Гілларі Клінтон, нинішній кандидат у президенти США від Демократичної партії.

Гілларі Клінтон і її чоловік, 42-й президент США Білл Клінтон, які булі спікерами на конференції YES, називають себе друзями Пінчука, відомого на міжнародній арені як бізнесмен і філантроп. Наразі благодійний фонд Пінчука передав $125 мільйонів на різноманітні потреби, за інформацією прес-служби фонду.

Окрім Клінтонів, у списку «друзів» Пінчука, які виступали на його заходах, колишній британський прем’єр-міністр Тоні Блер і легендарний співак Елтон Джон.

У 2010 році, коли Пінчук увійшов до списку найвпливовіших людей за версією журналу Time, Елтон Джон написав про нього наступне: «Віктор Пінчук – основний апологет руху своєї країни в Євросоюз. Окрім того, він героїчно бореться з антисемітизмом. Віктор демонструє любов до нашої планети і робить цей світ кращим місцем для життя».

У квітні Пінчука запросили стати членом міжнародної наглядової ради в Atlantic Council, одному з найвідоміших аналітичних центрів у Вашингтоні. У тій же раді засідають колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт, колишній радник з нацбезпеки США Збігнєв Бжезинський, екс-міністр оборони США Чарльз Хейгел, а також директори компаній Coca-Cola, Blackstone і Unilever.

«Його зусилля щодо просування партнерства України з Євросоюзом настільки значні, як і його відданість захисту прав людини в Україні», написав президент Atlantic Council Фред Кемпе у заяві щодо приєднання Пінчука.

А на свою останню конференцію YES у вересні 2016 року Пінчук привіз голівудську зірку, актора Кевіна Спейсі.

Але Пінчук довго йшов до того, щоб мати подібні зв’язки.

Початок. З Дніпра до Києва

Від редактора: Віктор Пінчук відмовився від інтерв’ю з Kyiv Post. Стаття написана на основі інтерв’ю з людьми, які працювали з Віктором Пінчуком, аналітиками, а також інформації з відкритих джерел.

Сходження Пінчука на український Олімп і його шлях до представників Білого Дому розпочався у 1990 році з дніпровського заводу Інтерпайп, який виробляв сталеві труби й колеса для пострадянських країн.

Інженер труб за освітою, Пінчук говорить, що побудував бізнес на власних патентах. На той час в Україні ще не було власної валюти, в обігу були купони, вони ж карбованці, тому Пінчук продавав труби в Росію і Центральну Азію, в обмін на газ. У середині 90-х Пінчук об’єднався з Юлією Тимошенко, яка на той час працювала в Дніпрі у сфері постачання газу і нафти. Разом вони створили компанію Співдружність.

– Зрозуміло, що там також був прихований бенефіціар [тодішній дніпровський губернатор Павел] Лазаренко. Тоді ніхто без нього нічого не робив, – згадує Микита Потураєв, який відповідав за комунікації у команді Пінчука у 1998 році. Тоді ж Пінчук був обраний до парламенту. Його депутатська кар’єра закінчилась у 2006 році.

– У певний момент Віктор зрозумів, що все може закінчитися дуже погано для нього, аж до того, що вони його могли й вбити, – продовжує Потураєв. – Тому що вони розібрались у його схемах і він уже був не потрібен. Так він почав шукати зв’язки в Києві. Пройшов певний час, перш ніж він потрапив у коло [колишнього президента Леоніда] Кучми.

За словами Потураєва, Пінчук був фанатом класичної музики і був спонсором декількох турне відомих радянських оркестрів. На концерти він запрошував  високопосадовців. На одному з таких концертів у 1996 році його відрекомендували Олені, єдиній доньці президента Кучми. Через шість років вона стане його дружиною.

Лазаренко попав у неласку, коли провів до парламенту свою опозиційну до Кучми партію Громада у 1998 році й намагався виставити свою кандидатуру проти Кучми на майбутніх президентських виборах. А вже у 1999 році він був арештований у США і звинувачений у відмиванні коштів.

Тимчасом Пінчук сконцентрував у своїх руках газовий бізнес (оскільки компанія Лазаренко й Тимошенко, Єдині Енергетичні Системи України, припинила роботу на газовому ринку) і став олігархом номер один у Дніпропетровській області через серію приватизацій і розвиток компанії Інтерпайп.

Єврейський ренесанс

У цей період у Дніпрі відроджувалась місцева єврейська громада – це відбувалось завдяки зусиллям ізраїльсько-американського равина Шмуеля Камінецького, який перебрався з Брукліна до Дніпра (тодішній Дніпропетровськ) у 1990 році.

Сталінські репресії, Голокост і радянська політика антисемітизму майже цілком знищили місцеву єврейську громаду, яка до війни налічувала 100 тисяч чоловік.

– З 1939 до 1990 року тут не було равина – був якийсь офіційно призначений комуністами равин, але не було справжнього єврейського життя, – говорить Камінецький в інтерв’ю організації Combined Jewish Philanthropies. – Вони закрили 47 синагог, вони все контролювали: у кожному місті комуністи залишили кишенькову релігійну громаду й одну маленьку синагогу.

Окрім Пінчука, його дніпровські бізнес-партнери і майбутні олігархи Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов долучились до відновлення єврейських  традицій. Всі вони жертвували десятки мільйонів доларів на єврейські проекті в Дніпрі.

Але Камінецький – більш ніж духовний лідер. У 2005 році дніпровський бізнесмен Едуард Сартан сказав в інтерв’ю Jewish Telegraphic Agency, що одна з ролей Камінецького – вирішувати бізнес-спори в Дніпрі.

Сутичка олігархів

У 2013 році Пінчук подав позов у Вищий Суд Лондона на $2 мільярди проти свого затятого суперника Ігоря Коломойського і його партнера Боголюбова. Відкриті матеріали судової справи допомогли з’ясувати подробиці угод олігархів з 1999 до середини 2000-х років.

Пінчук стверджував, що партнери незаконно заволоділи акціями Криворізького Залізорудного Комбінату (КЗК), найбільшого підприємства з видобутку залізної руди в Україні, за які він заплатив $143 мільйони у 2005 році.

Коломойський і Боголюбов наполягали, що Пінчук вимагав грошей за сприяння у приватизації КЗК через свого тестя, тодішнього президента Леоніда Кучму.

Коломойський і Боголюбов придбали КЗК у липні 2004 року як частину приватизації групи УкрРудПром, державного залізорудного холдингу. На досудових слуханнях Пінчук стверджував, що партнери виграли тендер лише завдяки йому, оскільки він пролобіював закон, який надає пріоритет на купівлю підприємства тим, хто вже володів часткою у ньому. В УкрРудПромі частками володіли Коломойський і Боголюбов.

У документах, які були опубліковані лондонським судом, є згадка про те, як під час поїздки Камінецького і Боголюбова в Єрусалим у 2005 році, Камінецькому зателефонував Пінчук. Коли Пінчук дізнався, що Камінецький з Боголюбовим, він попросив запитати того, чи отримає він свою частку в КЗК, якщо купить офшорну компанію Alcross за $143 мільйони доларів – на компанію, мовляв, був записаний необхідний Пінчукові актив.

Боголюбов погодився, але згодом коли Пінчук придбав Alcross, з’ясувалось, що ця офшорна компанія не володіє КЗК.

Боголюбов пізніше стверджував, що він думав, ніби Пінчук мав на увазі інші гроші, оскільки він і Коломойський вважали, що їм належали гроші за Нікопольський завод феросплавів (НЗФ), який був приватизований Пінчуком у 1999 році. Боголюбов і Коломойський, мовляв, повинні були отримати значну частку в НЗФ після приватизації, однак цього не сталося.

На приватизації у 1999 році всі троє отримали право придбати 4,6% НЗФ, половина з якої дісталась Пінчуку. Сторони згодом домовились, що при нарощуванні одним із партнерів частки володіння, її розділять порівну – так само, як і доходи. Але коли між 2000 і 2003 роком банк Пінчука Кредит Дніпро й індустріально-фінансовий консорціум «Придніпров’я» заволоділи мажоритарною часткою НЗФ, Пінчук, за словами Коломойського і Боголюбова, порушив домовленість.

Відповідачі також звинуватили Пінчука у використанні своїх зв’язків для встановлення контролю над державними підприємствами і отримання відкатів. Наприклад, за їх словами, Коломойський, якому належали 40,1% Укрнафти, щомісячно переводив половину дивідендів Пінчуку за можливість контролювати раду правління компанії. Ще 5 мільйонів доларів він буцімто щомісяця переводив у «спецфонд», начебто для майбутніх виборів 2004 року.

Своєю чергою, Пінчук звинуватив Коломойського в організації вбивства трьох осіб, включно з дніпровським адвокатом, і в постійному рейдерстві. Коломойський відкидає усі звинувачення.

Зрештою, досудові слухання, зашкодили репутації обох сторін конфлікту.

Свідчення сторін продемонстрували закулісні угоди купки олігархів, які гуртом викрадали у держави доходи від приватизації, вбиваючи доцільність аукціонів.

Суд між Пінчуком і Коломойським-Боголюбовим так і не відбувся: сторони уклали мирову угоду в січні 2016 року, за кілька днів до початку слухань.

Справа Гонгадзе

28 листопада 2000 року стало непростим днем для родини Леоніда Кучми і Віктора Пінчука.

Через два місяці після зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, лідер Соціалістичної Партії України Олександр Мороз зробив сенсаційну заяву в парламенті. Він стверджував, що має записи розмов, у яких Кучма наказує організувати зникнення Гонгадзе.

На цих плівках людина з голосом, схожим на голос Кучми, жаліється на статті Гонгадзе людині, голос якої нагадує голос тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.

«Я кажу, як Володя (Литвин, керівник президентської адміністрації) говорить: “Треба, щоб його чеченці викрали й вивезли до Чечні, ну х*й, і викуп попросили». (Кучма і Кравченко, запис датований 3 липня 2000 року)

«Я кажу вам, вивезти, віддати чеченцям…. Роздягнути його, бл*ядь, хай сидить без штанів, негідник». (Кучма і Кравченко, запис датований 10 липня 2000 року)

Голос, схожий на міністра МВС Кравченка, відповідає, що його люди слідкують за Гонгадзе.

«Ми трошки так, трошки треба вивчити, а потім ми зробимо», – говорить голос на плівці.

Гонгадзе викрали й вбили 16 вересня 2000 року. Протягом останніх тижнів Гонгадзе говорив про стеження за ним друзям і повідомив Генеральну Прокуратуру.

Публікація записів стала відома як «касетний скандал». Плівки налічували 500 годин розмов, таємно записаних в кабінеті Кучми одним з його охоронців, Миколаєм Мельниченко, в період з 1998 до 2000 року. Записи закінчуються через тиждень після зникнення Гонгадзе. Окрім вбивства Гонгадзе, записи викривали корупцію на найвищих рівнях, про яку було відомо Кучмі.

Обезголовлене тіло Гонгадзе, яке залишили розкладатися, було знайдене в лісі Київської області 2 листопада. Упізнання тривало роками. Після першого впізнання друзями Гонгадзе, тіло зникло з місцевого моргу й опинилося у морзі Києва. Врешті-решт, кілька тестів ДНК підтвердили, що знайдене тіло належало Гонгадзе.

У 2001 році партія Трудова Україна Сергія Тігіпка, якого через рік Кучма призначить на посаду глави НБУ, замовила аналіз плівок американському детективному агентству Kroll Associates. Фірма зробила висновок, що плівки були змонтовані. Кучма заперечував свою причетність до вбивства.

У той же час, спеціалісти з компанії ВЕК ТЕК, яка робить аналіз відеозаписів, стверджували, що записи були автентичними і не були змонтовані, а голоси на плівці справді належать Кучмі й Кравченку. Власник ВЕК ТЕК, колишній експерт ФБР з верифікації аудіозаписів Брюс Кенінг, заявив, що цю заяву міг би прийняти американський суд.

Офіційні розслідування в Україні так і не підтвердили походження плівок. У ситуації, коли генеральна прокуратура підзвітна президенту, серйозного розслідування плівок так і не відбулося. У 2013 році суд постановив, що плівки Мельниченка і його свідчення не можуть бути доказами у справі Гонгадзе, оскільки у посадові обов’язки Мельниченка не входили оперативно-технічні завдання, такі як ведення записів розмов.

PR-захист для президента

Усі сили медіа-імперії Пінчука кинули на захист його тестя.

Газета «Факти», яка мала тоді найбільший наклад в Україні, одразу запропонувала декілька альтернативних версій зникнення Гонгадзе, підкладаючи дров до багаття суперечливих повідомлень влади. Одна з версій стверджувала, що журналіст живий і його бачили в Україні й за кордоном (очевидці згодом виявилися підставними). Інша – те, що журналіста вбили мафіозі, які згодом сфабрикували плівки Мельниченко.

Захисники Кучми ще довго стверджували, що записи велись за ініціативою опонентів президента і були змонтовані, щоб викривити слова Кучми.

У 2002 році невідома особа заплатила тодішньому кореспонденту

Financial Times в Україні Чарльзу Кловеру і продюсеру Пітеру Пауелу за створення документального фільму під назвою «PR».

У фільмі автори заявляли, що уряд США намагався використати скандал з убивством Гонгадзе, щоби замінити невинного Кучму Віктором Ющенко, який на той час був прем’єр-міністром.

Фільм тричі показували в Україні напередодні парламентських виборів 2002 року – двічі на телеканалі Пінчука ICTV і один раз – на 1+1, на який мав вплив Олександр Волков, ще один союзник Кучми.

«Новини на каналі Пінчука ICTV агресивно захищали президента і ставили під сумнів автентичність записів», писав у своїй книзі «Обезголовлений. Вбивство журналіста»  американський журналіст Ярослав Кошів у 2003 році. (Примітка редактора: Журналіст Ярослав Кошів – колишній працівник газети Kyiv Post і батько автора цього матеріалу Ізобель Кошів)

Медіакампанія на підтримку Кучми продовжувалась понад десять років, у той час генеральні прокурори, які приходили і йшли, відкривали й закривали нові й нові розслідування справи, яке все ще триває.

Єдиним високопосадовцем, якого заарештували у справі Гонгадзе, став екс-генерал міліції Олексій Пукач. 29 січня 2013 року суд визнав законним довічний вирок для екс-начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС. Пукач завляв, що разом з ним повинні судити Кучму й Литвина. Три співробітники МВС отримали менші строки.

Після того, як Віктор Янукович і його поплічники втекли з країни у 2014 році, колишній заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін розповів в інтерв’ю телеканалу 1+1, що Кучма заплатив «величезного хабара, мільярд доларів, за закриття проти нього кримінальної справи» у 2011 році. Кучма у коментарі Kyiv Post назвав звинувачення «черговою брехнею».

Україна без Кучми

Касетний скандал дав поштовх хвилі протестів проти Кучми, які стали передвісниками Помаранчевої Революції 2004 року. Прибічників Кучми звинуватили у підробці результатів президентських виборів, які відбулися 21 листопада, на користь його ймовірного наступника Віктора Януковича. Але демонстрація противників Януковича спонукала Верховний суд скасувати результати виборів. У новому голосуванні 26 грудня переміг Віктор Ющенко.

На початку свого президентства Ющенко і його прем’єр-міністр Юлія Тимошенко рішуче виступали проти олігархів. Тимошенко обіцяла переглянути приватизацію низки підприємств, включно з активами Пінчука.

Їй вдалося реприватизувати завод Криворіжсталь, 44% в якому належали Пінчуку. Першочергово проданий у 2004 році за $800 мільйонів, завод вже через рік перепродали індійській компанії Mittal Steel у шість разів дорожче – за $4,8 мільярда.

Незважаючи на цей успіх, олігархічна система не похитнулась.

Документи з лондонського процесу над Коломойським свідчить про те, що Пінчук змовився з іншими олігархами, щоб консолідувати металургійні активи і уникнути повторення долі Криворіжсталі. Для цього він створив офшорний Феросплавний холдинг.

Ось що на досудових слуханнях сказав Коломойський про зустріч з Пінчуком у 2006 році:

Відповідач (Пінчук) сказав, що він непокоїться, що у разі якщо Юлія Тимошенко повернеться на посаду прем’єр-міністра (вона очолювала уряд з 24 січня до 8 березня 2005 року і згодом з 18 грудня 2007 до 4 березня 2010), є ризик, що його акції Нікопольського холдингу (50% плюс одна акція) повернуть у Фонд держмайна України.


Перегляд попередніх приватизацій закінчили, коли Тимошенко втратила пост прем’єра наприкінці 2005 року. Пінчуку все ж довелося відвойовувати свій контроль над Нікопольським холдингом в суді Києва. Він виграв апеляцію у 2007 році.

Кучма виходить сухим із води

Схожий поворот – на користь родини Кучми – отримало й розслідування справи Гонгадзе. Перш ніж піти з посади, Кучма призначив нового генпрокурора Святослава Піскуна – попередньо взявши з нього обіцянку захищати Кучму і його родину від переслідувань.

У 2005 році в інтернет злили аудіозапис, буцімто зроблений напередодні призначення Піскуна, 9 грудня 2004 року. На ній людина з голосом, схожим на голос Піскуна, обіцяє Пінчуку захистити родину Кучми в обмін на призначення:

Піскун: Вітю, я тебе молю, на колінах прошу, і всі мої, ти знаєш хто… Їдь туди і візьми це питання в свої руки.  […]

Пінчук: Одним словом, запевнити, що ви друг?

Піскун: Не просто (друг).

Пінчук: Близький друг.

Піскун: Так. І скажи, що як дружили родинами, так і будем дружити і все буде нормально. (Запис від 9 грудня 2004 року)

Невдовзі після публікації запису Піскун заявив журналістам Радіо Свобода, що це підробка.

Однак під час інтерв’ю у липні 2016 року в його офісі у Києві, Піскун сказав Kyiv Post, що справді звертався до Пінчука, щоби просити Кучму повернути йому посаду генпрокурора. На запитання про те, чи була у нього з Пінчуком така розмова, Піскун відповів плутано:

– Я не пам’ятаю. Він (Пінчук) сказав, що така розмова була. Може й була, тому що я пам’ятаю, що коли вирішувалось питання щодо мого повернення, я розмовляв з Пінчуком. Я розмовляв з Пінчуком. Чому? Тому що Пінчук здавався мені більш демократичним, більш правильним, ніж Кучма. Ви розумієте? Я розумів, що Кучма – це червоний комісар, червоний директор. Комуніст в душі, так. Я вважав Пінчука більш західною людиною. Але там є одне «але»: «Я тебе прошу на колінах» – я ніколи так не кажу, я навіть перед рідною мамою ніколи не стояв на колінах.

Піскун: Плівки Мельниченка – правда

В інтерв’ю Kyiv Post Піскун заявив, що вважає плівки Мельниченко справжніми, і вважав так ще в 2003 році. Він став першим високопосадовцем, хто підтвердив це. За його словами, його переконав непублічний аналіз плівок, який провело тоді ФБР, і який показував, що записи справжні.

Разом з тим, колишній генпрокурор не вважає, що запис можна вважати доказом того, що Кучма «замовив» убивство Гонгадзе – оскільки голос не плівці не використовує слово «вбити».

Тим не менш, Піскун вважає, що повинно бути проведене розслідування і встановлений можливий опосередкований зв’язок між словами на плівках і вбивством.

Піскун: Я знаю тільки те, що знаю. Що він сказав. І я вірю, що на цих плівках голоси Кучми, Януковича, Литвина, Кравченко й інших. Я це знаю. Я вірю в ту експертизу, яка у мене є. Але треба встановити причинний зв’язок. Це слідство повинно робити.

Kyiv Post: Але причинний зв’язок – це те, що він був президентом і казав це Кравченку, який був головою МВС.

Піскун: Виходить, що наказ президента – увага – не виконали. Їм що було наказано?

Kyiv Post: Вивезти його в Чечню.

Піскун: Чому не вивезли?

Kyiv Post: Я не знаю. Я пам’ятаю, що в той час був такий метод у СБУ, коли вони душили людей, щоб залякати їх. Можливо, вони намагались зробити подібне з Гонгадзе, але перестарались.

Піскун: Ви мені розповідаєте? (сміється)

У березні 2005 року розслідування вбивства Гонгадзе знову зайшло у глухий кут, коли екс-міністра Кравченка знайшли мертвим у його будинку 4 березня, в той день, коли він повинен був свідчити у справі Гонгадзе. Влада заявила, що Кравченко скоїв самогубство, але експерти сумнівались, що колишній міністр зміг фізично зробити собі два постріли в голову.

Дивлячись на Захід

Ще до того, як його тесть залишив президентський пост, Пінчук почав шукати способи розширити свій вплив за межами України.

Влітку 2004 року він вперше провів у Криму конференцію Yalta European Strategy. Приїхало близько 30 закордонних гостей. Одним з них був Томас Еймонд-Ларітаз, іноземний консультант і один із головних радників Пінчука у 2004-2009 роках. За словами Еймонда-Ларітаза, Пінчук на той час шукав когось, хто б працював у його команді над некомерційними проектами і міжнародними відносинами. Він став одним із головних радників Пінчука у 2004-2009 роках.

У 2006 році за допомогою Еймонда-Ларітаза, Пінчук почав фінансувати масштабні філантропічні проекти через свій фонд. З 2010 року Фонд допоміг 80 студентам поїхати на навчання за кордон, видав стипендії 2000 українським студентам в Україні, створив 32 неонатальні центри у різних регіонах країни, надає тренінги з військової медицини і підтримує відродження єврейської громади.

Пінчук став одним з перших українських олігархів, котрий заснував власний благодійний фонд, а інші олігархи почали його наслідувати, вважає Еймонд-Ларітаз.

– Пінчук дав поштовх справжній революції філантропії в Україні, – Еймонд-Ларітаз сказав Kyiv Post.

«У друзях» серед добірного товариства

До 2007-2008 років, Пінчук став досить відомим завдяки своїм філантропічним проектам, щоб налагодити зв’язок зі світовими лідерами, за словами Еймонда-Ларітаза.

Зв’язок Пінчука з родиною Клінтон особливо відомий. У 2015 році газета Wall Street Journal писала, що Пінчук робив найбільші індивідуальні пожертви у фонд Clinton Foundation. З 2009 до 2013 року він передав у фонд не менше $8,6 мільйонів. Окрім цього, у вересні 2016 року Пінчук пожертвував $7,4 мільйонів на благодійну програму Clinton Global Initiative.

Наближеність до Клінтонів відкривала широкі горизонти. Наприклад, з вересня 2011 до листопада 2012 року Пінчук 12 разів зустрічався з чиновниками Держдепартменту США. Про це писала The New York Times.

Пінчук пожертвував близько мільйона доларів у фонд Тоні Блера і Блер кілька разів відвідував Україну на запрошення Пінчука. Минулого року через посередництво Пінчука президент Порошенко намагався вмовити Блера на посаду радника, але опісля переговорів залишилась лише спільна фотокартка.

Нещодавно Пінчук отримав місце у раді правління Atlantic Council, а також у Brookings Institute, а раніше був у правлінні Peterson Institute for International Economics, таким чином долучившись до трьох найбільших аналітичних центрів Америки.

У 2016 році Андерс Аслунд, стипендіат Інституту Петерсона, був назначений членом правління банку Кредит Дніпро, який належить Пінчуку. Ще одне призначення – колишній глава МВФ Домінік Стросс-Кан.

Фонд і конференція YES стали в пригоді, коли Пінчуку треба було дистанціювати себе від хаосу в українській політиці. Він пішов з політики: другий термін Пінчука в парламенті закінчився у 2006 році й більше він не намагався переобратись.

– Найцікавіше у цьому переході те, що він був першим олігархом такого рівня, який вирішив піти з політикуму в той час, – сказав Еймонд-Ларітаз, додавши, що це не відбувалося так швидко. – Сьогодні ви можете обговорювати політику і не згадаєте ім’я Пінчука в розмові, – говорить він. – Тож сьогодні, рішення, яке він прийняв у 2004 і 2005 – піти з політики – стало фактом. І було фактом раніше. 10 років тому ніхто б не повірив, що мільярдер на кшталт Пінчука не буде мати нічого спільного з політикою, але сьогодні – це факт.

За його словами, приблизно тоді ж, у 2004-2005 роках, Пінчук вирішив не брати участі в майбутніх приватизаціях, щоби звести нанівець зв’язок між своїм бізнесом і державою.

Зіркові шоу

Поява Кевіна Спейсі на конференції YES у Києві у вересні 2016 року підкреслила, наскільки успішною була трансформація іміджу Пінчука з олігарха і зятя президента у респектабельного міжнародного бізнесмена.

За сумним збігом обставин, якраз тоді, коли Спейсі піднявся на сцену в Мистецькому Арсеналі, на Майдані Незалежності кияни запалювали свічки в пам’ять про журналіста Георгія Гонгадзе. Конференція Пінчука відкрилась на 16-ті роковини вбивства.

Вже не олігарх?

Протягом останніх 10 років його фонд і конференція допомогли Пінчуку презентувати себе західній політиці й бізнесу як західного бізнесмена й апологета європейської інтеграції України.

Ця спроба трансформації іміджу цікава передовсім тому, що основний актив Пінчука – завод Інтерпайп – тісно пов’язаний з Росією та іншими пострадянськими країнами.

Інтерпайп намагався пробитись на нові ринки, але без особливого успіху. Заводу загрожують великі втрати, оскільки Росія відмовилась продовжити свої квоти на безмитний імпорт труб у 2013 році, а з падінням цін на нафту потреба в колесах для залізничного транспорту і трубах для нафти й газу знижується.

За словами Дениса Савки, аналітика енергетичного ринку в Dragon Capital, у Інтерпайпа близько $1,1 мільярду боргів.

Політконсультант і аналітик Тарас Березовець вважає, що немає жодних суперечностей у тому, що Пінчук займає проєвропейську позицію, при цьому черпаючи гроші з контрактів з Росією. Це, на думку Березовця, радше спроба підтримати баланс.

– Він ніколи не був прибічником Радянського союзу чи будь-якого іншого союзу, який Путін хоче укласти з Україною, – говорить Березовець. – Він розуміє, що в України більше перспектив у Європі.

Про Росію – ні слова

Але українські політичні реалії ніколи не дозволяли Пінчуку отримати цілковиту незалежність. Як і більшість українських олігархів, Пінчук не висловлюється щодо агресії Путіна і війни з Росією, щоби зберегти там свій бізнес.

– Я не пам’ятаю, щоб Пінчук хоча б раз висловився про путінську агресію, – говорить Березовець.

Після обрання президентом у 2010 році Янукович накинувся на Кучму за те, що останній не відстояв його перемогу на виборах 2004 року, які закінчилися Помаранчевою Революцією. Прокуратура відкрила кримінальну справу проти Кучми за підозрою у причетності до вбивства Гонгадзе. Справа була згодом закрита, оскільки Конституційний Суд дійшов висновку, що записи були отримані незаконним шляхом, і, таким чином, “порушують права людини, і їх основні свободи.”

Клуб Януковича

Але незважаючи на переслідування, ні Пінчук, ні Кучма не припинили стосунки з Януковичем.

Пінчук навіть був членом мисливського клубу Януковича «Кедр». Журналісти дізнались про існування клубу, в який входили декілька олігархів, із документів, знайдених у Межигір’ї після втечі Януковича.

Пінчук тоді сказав журналістам проекту YanukovychLeaks, які досліджували папери, що за допомогою членства в клубі він не намагався форсувати свої бізнес-інтереси.

– Метою моєї участі в мисливському клубі було мисливство, – сказав тоді Пінчук і додав, що долучився до клубу в 2008 році, коли Янукович ще був в опозиції.

– Коли ситуація змінилась, то за правилом запрошення президента не можна було відхилити.

Мрії збуваються

Сьогодні політичний капітал Пінчука забезпечується його зв’язками, які він особливо наочно демонструє на щорічній конференції YES, і його медіаімперією, яка налічує три найбільших телеканали, що охоплюють 22 відсотки населення країни, Індустріальний Телевізійний Комітет повідомив у вересні. Це означає, що канали Пінчука мають найширше охоплення аудиторії.

– Він може «продавати» це президенту чи уряду, – говорить Березовець.

Це особливо актуально в Україні епохи пост-Януковича, коли своїми обіцянками безвізового режиму, необхідністю санкцій проти Росії і кредитів МВФ уряд зробив себе залежним від стосунків із Заходом.

А оскільки Гілларі Клінтон лідирує у передвиборчих перегонах у США, уже наприкінці цього року Віктор Пінчук зможе досягти того, про що український олігарх міг тільки мріяти – стати «другом», як Клінтон назвала його у 2013 році, президента Америки.

Тікаючи від минулого

Незважаючи на всі спроби Пінчука змусити людей забути, як саме він розбагатів, минуле може переслідувати його завжди.

Розслідування за фактом можливої причетності Кучми до вбивства Гонгадзе

не було закрите. Пінчук досі контролює три потужні телеканали. Він намагається будувати добрі стосунки з тими, хто при владі. Його витрати на предмети розкоші – як-от будинок у Лондоні за $120 мільйонів – фактично дорівнюють видаткам його фонду. За роки свого існування фонд витратив $125 мільйонів не лише не благодійність, а й на організацію щорічної конференції Yalta European Strategy.

Його роль для України, однак, все ще не визначена.

– Олігархи не несуть нічого хорошого для України, для її економіки, іміджу,

Інвестицій, – говорить Тарас Кузьо, український політолог і колумніст. – Але серед усіх олігархів він, безумовно, найпрогресивніший.

Але Олег Рибачук, колишній Голова Секретаріату Президента України за Віктора Ющенка, ставить під сумнів щирість Пінчука.

Безпосередньо перед початком Євромайдану, говорить Рибачук, «коли був весь цей тиск з боку Росії, і у нього був бізнес і в Криму, і в Росії, він не дуже заохочував рух України в ЄС. Його ідея полягала в тому, що стати членом ЄС буде помилкою для України. Таким чином, він шукав якийсь компроміс».

Три телеканали Віктора Пінчука

Автор: Оксана Гриценко

grytsenko@kyivpost.com

Мільярдер Віктор Пінчук – безперечний чемпіон з-поміж інших олігархів з контролю над телебаченням. Він володіє одразу трьома великими телеканалами – ICTV, СТБ та Новим каналом, які входять до холдингу StarLightMedia.

– Володіння телебаченням дає доступ до найвищих щаблів олігархічного впливу, – каже Балаш Джарабік, запрошений дослідник Фонду Карнегі за Міжнародний мир.

Окрім Пінчука, частку в StarLightMedia має також його дружина Олена Пінчук, донька колишнього президента Леоніда Кучми (1994-2005). Це стало відомо, після прийняття закону у 2015 році, який зобов’язав всі телеканали показати своїх кінцевих власників.

Саме під час президентства свого тестя упродовж 1994-2005 років, Пінчук придбав свої три найбільші телеканали разом з іншими активами. Окрім, ICTV, СТБ та Нового каналу, до холдингу Пінчука також входять музичні телестанції M1, M2, а також розважальний канал QTV.

Сумарно канали Пінчука охоплюють 22 відсотки української телеаудиторії, згідно з нещодавнім спільним дослідженням Інституту масової інформації та Репортерів без кордонів. Це більше, ніж частка Inter Media Group олігарха Дмитра Фірташа, 1+1 media Ігоря Коломойського та Медіа Групи Україна Ріната Ахметова.

Пінчук купив ICTV, одну з найперших приватних українських телестанцій, у 2000 році у тодішнього газового магната та провладного депутата Ігоря Бакая. У 2003-2004 роках він придбав СТБ у російської нафтогазової компанії Лукойл та Новий канал у російської Альфа-Груп.

  

Як кажуть оглядачі, Пінчук вперше випробував силу загальнонаціонального телебачення під час парламентської виборчої кампанії 2002 року, просуваючи на своїх каналах свій проект – Команда озимого покоління (скорочено КОП).

Представників КОПу намагалися саджати на телешоу поряд із політичними важковаговиками, аби показати, що вони щось із себе представляють, – пригадує політичний аналітик Кость Бондаренко.

Пінчук інвестував мільйони доларів у свої телеканали. Лише на запуск розважального QTV у 2008 році Пінчук витратив $5 млн, розповідає Ольга Ваганова, речниця StarLightMedia. Але дивіденди від цих інвестицій вимірюються не в грошах. Ваганова каже, що канали Пінчука, так само як і всі інші українські телеканали, прибутків не приносять.

Натомість, вони дають владу та політичний вплив.

Коли після Кучми президентство перейшло до Віктора Ющенка, Пінчук почав активно використовувати телебачення для захисту своїх бізнес-активів.   

Тимчасом як новий прем’єр-міністр Юлія Тимошенко спробувала переглянути суперечливі приватизаційні тендери часів Кучми, Пінчук залучив свої телеканали для захисту своїх заводів. Із Нікопольським феросплавним заводом це спрацювало.

У 2005 році ICTV показав документальний фільм, в якому піддавалась сумніву економічна вигода від реприватизації заводу. У прямому ефірі ICTV, СТБ та Нового каналу постійно транслювалися мітинги-протести проти реприватизації. Зрештою, Ющенко звільнив Тимошенко з прем’єрства, що позбавило Пінчука страху за свої бізнес-активи.

Коли за президентства Віктора Януковича прократура розпочала кримінальне провадження проти екс-президента Кучми, підозрюючи його у причетності до викрадення та вбивства у 2000 році журналіста Георгія Гонгадзе, Пінчук залучив свої канали для захисту та відбілення репутації свого тестя.

– Він не просто використовував їх. Це було одним із основних лейтмотивів, – каже Отар Довженко, лектор Школи журналістики Українського католицького університету і колишній редактор сайту медіа-моніторингу «Телекритика».

За словами Довженка, коли Кучмі у 2013 році виповнилося 75, ICTV присвятили цілий випуск свого головного недільного телешоу інтерв’ю з Кучмою. Будь-які публічні заходи за участю Кучми, як-то читання лекцій чи нагородження грантами студентів, обов’язково отримували висвітлення на каналах Пінчука.

У січні 2013, телеканали Пінчука були єдиними із загальнонаціональних каналів, які не показали останнє слово колишього генерала міліції Олексія Пукача, коли того було засуджено до пожиттєвого терміну за вбивство Гонгадзе.

Пукач заявив у залі судового засідання, що він погодиться із вироком суду лише тоді, коли Кучма і його колишній голова адміністрації Володимир Литвин приєднаються до нього на лаві підсудних.

Попри піар Кучми та благодійних заходів Пінчука, його телеканали намагалися дотримуватися нейтральної політичної позиції. За словами Довженка, вони висвітлювали будь-яку політичну силу чи політика, котрі були готові платити.

– ICTV завжди були супермаркетом «джинси», – каже Довженко, вживаючи сленгову назву для замовних піар-матеріалів, поданих у вигляді новин.

Моніторинг «Телекритики», проведений під час останньої парламентської кампанії у вересні-жовтні 2014 року, поставив ICTV на третє місце за кількістю новинних матеріалів з ознаками «джинси», після Інтера та каналу «Україна».

Речниця ICTV Тетята Веремчук не змогла одразу прокоментувати питання «джинси» на каналі.

Канали Пінчука також зайняли нейтральну позицію під час Євромайдану, за що їх критикували деякі активісти, котрі підтримували революцію.

«…У нас канали Пінчука показують комедіі, Інтер – кіно. І не треба заяв гарним текстом, чуваки. З вами все ясно. Ці трупи і море крові на вашій совісті», написала Вікторія Сюмар, депутат і колишній виконавчий директор Інституту масової інформації на своїй Фейсбук-сторінці 19 лютого 2014, на другий день після початку масових розстрілів демонстрантів на Майдані Незалежності.

На парламентських виборах 2014 року канали Пінчука піарили кількох депутатів-мажоритарників. Завдяки постійному висвітленню своїх заслуг на ICTV, колишній менеджер Пінчука Яків Безбах знову був обраний до парламенту, каже Довженко.

Телеканали Пінчука зберігали в цілому нейтральне висвітлення всіх президентів після Кучми, утримуючись як від значних похвал, так і серйозної критики.

Згідно з телевізійним моніторингом Vox Ukraine, опублікованим 7 вересня, підсумковий недільний випуск новин на каналі ICTV налічував трохи більше двох відсотків негативних згадувань Петра Порошенка. Цієї ж лінії дотримувалися і канали Фірташа, Коломойського та Ахметова.


Три телеканали Віктора Пінчука

Автор: Оксана Гриценко (grytsenko@kyivpost.com)

Мільярдер Віктор Пінчук – безперечний чемпіон з-поміж інших олігархів з контролю над телебаченням. Він володіє одразу трьома великими телеканалами – ICTV, СТБ та Новим каналом, які входять до холдингу StarLightMedia.

– Володіння телебаченням дає доступ до найвищих щаблів олігархічного впливу, – каже Балаш Джарабік, запрошений дослідник Фонду Карнегі за Міжнародний мир.

Окрім Пінчука, частку в StarLightMedia має також його дружина Олена Пінчук, донька колишнього президента Леоніда Кучми (1994-2005). Це стало відомо, після прийняття закону у 2015 році, який зобов’язав всі телеканали показати своїх кінцевих власників.

Саме під час президентства свого тестя упродовж 1994-2005 років, Пінчук придбав свої три найбільші телеканали разом з іншими активами. Окрім, ICTV, СТБ та Нового каналу, до холдингу Пінчука також входять музичні телестанції M1, M2, а також розважальний канал QTV.

Сумарно канали Пінчука охоплюють 22 відсотки української телеаудиторії, згідно з нещодавнім спільним дослідженням Інституту масової інформації та Репортерів без кордонів. Це більше, ніж частка Inter Media Group олігарха Дмитра Фірташа, 1+1 media Ігоря Коломойського та Медіа Групи Україна Ріната Ахметова.

Пінчук купив ICTV, одну з найперших приватних українських телестанцій, у 2000 році у тодішнього газового магната та провладного депутата Ігоря Бакая. У 2003-2004 роках він придбав СТБ у російської нафтогазової компанії Лукойл та Новий канал у російської Альфа-Груп.

  

Як кажуть оглядачі, Пінчук вперше випробував силу загальнонаціонального телебачення під час парламентської виборчої кампанії 2002 року, просуваючи на своїх каналах свій проект – Команда озимого покоління (скорочено КОП).

Представників КОПу намагалися саджати на телешоу поряд із політичними важковаговиками, аби показати, що вони щось із себе представляють, – пригадує політичний аналітик Кость Бондаренко.

Пінчук інвестував мільйони доларів у свої телеканали. Лише на запуск розважального QTV у 2008 році Пінчук витратив $5 млн, розповідає Ольга Ваганова, речниця StarLightMedia. Але дивіденди від цих інвестицій вимірюються не в грошах. Ваганова каже, що канали Пінчука, так само як і всі інші українські телеканали, прибутків не приносять.

Натомість, вони дають владу та політичний вплив.

Коли після Кучми президентство перейшло до Віктора Ющенка, Пінчук почав активно використовувати телебачення для захисту своїх бізнес-активів.   

Тимчасом як новий прем’єр-міністр Юлія Тимошенко спробувала переглянути суперечливі приватизаційні тендери часів Кучми, Пінчук залучив свої телеканали для захисту своїх заводів. Із Нікопольським феросплавним заводом це спрацювало.

У 2005 році ICTV показав документальний фільм, в якому піддавалась сумніву економічна вигода від реприватизації заводу. У прямому ефірі ICTV, СТБ та Нового каналу постійно транслювалися мітинги-протести проти реприватизації. Зрештою, Ющенко звільнив Тимошенко з прем’єрства, що позбавило Пінчука страху за свої бізнес-активи.

Коли за президентства Віктора Януковича прократура розпочала кримінальне провадження проти екс-президента Кучми, підозрюючи його у причетності до викрадення та вбивства у 2000 році журналіста Георгія Гонгадзе, Пінчук залучив свої канали для захисту та відбілення репутації свого тестя.

– Він не просто використовував їх. Це було одним із основних лейтмотивів, – каже Отар Довженко, лектор Школи журналістики Українського католицького університету і колишній редактор сайту медіа-моніторингу «Телекритика».

За словами Довженка, коли Кучмі у 2013 році виповнилося 75, ICTV присвятили цілий випуск свого головного недільного телешоу інтерв’ю з Кучмою. Будь-які публічні заходи за участю Кучми, як-то читання лекцій чи нагородження грантами студентів, обов’язково отримували висвітлення на каналах Пінчука.

У січні 2013, телеканали Пінчука були єдиними із загальнонаціональних каналів, які не показали останнє слово колишього генерала міліції Олексія Пукача, коли того було засуджено до пожиттєвого терміну за вбивство Гонгадзе.

Пукач заявив у залі судового засідання, що він погодиться із вироком суду лише тоді, коли Кучма і його колишній голова адміністрації Володимир Литвин приєднаються до нього на лаві підсудних.

Попри піар Кучми та благодійних заходів Пінчука, його телеканали намагалися дотримуватися нейтральної політичної позиції. За словами Довженка, вони висвітлювали будь-яку політичну силу чи політика, котрі були готові платити.

– ICTV завжди були супермаркетом «джинси», – каже Довженко, вживаючи сленгову назву для замовних піар-матеріалів, поданих у вигляді новин.

Моніторинг «Телекритики», проведений під час останньої парламентської кампанії у вересні-жовтні 2014 року, поставив ICTV на третє місце за кількістю новинних матеріалів з ознаками «джинси», після Інтера та каналу «Україна».

Речниця ICTV Тетята Веремчук не змогла одразу прокоментувати питання «джинси» на каналі.

Канали Пінчука також зайняли нейтральну позицію під час Євромайдану, за що їх критикували деякі активісти, котрі підтримували революцію.

«…У нас канали Пінчука показують комедіі, Інтер – кіно. І не треба заяв гарним текстом, чуваки. З вами все ясно. Ці трупи і море крові на вашій совісті», написала Вікторія Сюмар, депутат і колишній виконавчий директор Інституту масової інформації на своїй Фейсбук-сторінці 19 лютого 2014, на другий день після початку масових розстрілів демонстрантів на Майдані Незалежності.

На парламентських виборах 2014 року канали Пінчука піарили кількох депутатів-мажоритарників. Завдяки постійному висвітленню своїх заслуг на ICTV, колишній менеджер Пінчука Яків Безбах знову був обраний до парламенту, каже Довженко.

Телеканали Пінчука зберігали в цілому нейтральне висвітлення всіх президентів після Кучми, утримуючись як від значних похвал, так і серйозної критики.

Згідно з телевізійним моніторингом Vox Ukraine, опублікованим 7 вересня, підсумковий недільний випуск новин на каналі ICTV налічував трохи більше двох відсотків негативних згадувань Петра Порошенка. Цієї ж лінії дотримувалися і канали Фірташа, Коломойського та Ахметова.


Пінчук і лідери нового покоління

Автор: Олег Сухов (sukhov@kyivpost.com)

Офіційно мільйонер Віктор Пінчук залишив політику понад десяти років тому –

після того, як його тесть Леонід Кучма пішов з поста президента у 2005 році.

Існує, однак, свідчення фінансового впливу на внутрішню політику з боку Пінчука.

Так, Фонд Віктора Пінчука пожертвував $1,75 млн у благодійний фонд екс-прем’єр-міністра Арсенія Яценюка Open Ukraine в 2006-2015 роках, згідно з інформацією фонду. У той же час, Open Ukraine заперечує існування будь-яких політичних зв’язків між Яценюком і Пінчуком.

«Арсеній Яценюк є лише одним із засновників фонду, і не впливає на рішення, що приймають його контролюючі та виконавчі ради», представники фонду Open Ukraine повідомили Kyiv Post.  «…Діяльність фонду не підпорядкована жодним зовнішнім інтересам. Цей принцип можна застосувати також до Арсенія Яценюка».

Через свій фонд Пінчук платив і колишньому журналісту-розслідувачу Сергію Лещенку. Лещенко – активний викривач корупції на всіх рівнях, включно з найвищим (він критикує навіть президента Петра Порошенка, до партії якого сам належить), отримав 55 478 грн у 2015 році й 35 543 грн у 2016 році від Фонду Віктора Пінчука. Про це стало відомо після витоку інформації з податкових декларацій, які були згодом опубліковані на сайті Espreso.tv, який належить члену партії Яценюка Миколі Княжицькому.

Лещенко розповів Kyiv Post, що ці гроші були оплатою за участь у заходах, організованих Пінчуком на Всесвітньому економічному форумі в Давосі.

Лещенко заперечив будь-які зв’язки з Пінчуком, сказавши, що Фонд Віктора Пінчука отримав гроші від Міжнародного фонду «Відродження» Джорджа Сороса, щоб фінансувати його участь, а також участь інших українських політиків  на форумі у Давосі.

Низка інших молодих українських політиків пов’язані з Фондом Пінчука по-іншому – вони отримували від фонду гранти на навчання за кордоном, а згодом посіли ключові посади в країні.

Перед тим, як вони стали політиками, депутати Олексій Рябчин і Альона Шкрум від партії «Батьківщина» та Наталія Кацер-Бучковська з партії Народний фронт отримали стипендії на навчання за кордоном від освітньої програми Всесвітні студії. Кожна стипендія становила близько $30 000.

Kyiv Post запитав усіх тьох, чи вони відчувають себе зобов’язаними йому і чи ставлять його інтереси вище за державні. Шкрум і Кацер-Бучковська назвали нісенітницею те, що вони як колишні стипендіатки, представляють інтереси Пінчука. Рябчин пояснив, що гроші Пінчука пішли в університет, де він навчався.

Ольга Бєлькова, депутат від Блоку Петра Порошенка, працювала з Фондом Віктора Пінчука у 2006-2010 роках й зокрема керувала проектом Всесвітні студії, у той час як Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України і колишній депутат БПП працювала директором конференції Ялтинська європейська стратегія, започаткованої Пінчуком. Климпуш-Цинцадзе не відповіла на запит Kyiv Post.

Тим часом, 16 травня американський лобіст Даг Шон у своєму звіті в Мін’юст США повідомив, що отримував гроші від Фонду Віктора Пінчука і його бізнес-групи EastOne за організацію низки зустрічей для українських парламентарів, зокрема для Бєлькової та Павла Різаненка, що також представляє БПП. Про це Українська правда писала у вересні. Відповідно до звіту, Пінчук сплачував Шону $40,000 щомісяця.

Бєлькова підтвердила, що була у Штатах і зустрічалася з Шоном, однак заперечує факт оплати лобістських послуг Віктором Пінчуком.

– Фонд Віктора Пінчука не платив ні за цю поїздку, ні за будь-які інші, – сказала вона Kyiv Post. – Документ, опублікований на Українській правді, це звіт зареєстрованого лобіста, який отримує щомісячні платежі за свої послуги, незалежно від моєї присутності.

Бєлькова додала, що була у Вашингтоні на офіційне запрошення аналітичного центру Atlantic Council та Міжнародного валютного фонду, основного кредитора України. Вона також додала, що Фонд Віктора Пінчука ніколи не платив їй після того, як вона припинила роботу з фондом.

Бєлькова, Рябчин та Кацер-Бучковська також входять до комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерного забезпечення.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s