Олігархи під наглядом: Костянтин Григоришин

Автор: Олег Сухов, Kyiv Post

Від редактора: Ця стаття продовжує серію матеріалів газети Kyiv Post “Олігархи під наглядом”, підготовлену за підтримки програми Objective проекту MYMEDIA, створеного завдяки фінансуванню уряду Данії. Всі матеріали серії можуть бути опубліковані з зазначенням авторства, тексти доступні російською та англійською мовами. Зміст матеріалів не залежить від донора. Стаття також доступна англійською та російською мовами.

Дата народження: 16 листопада 1965.
Місце народження: Запоріжжя.
Статки: За даними журналу Forbes, статки Григоришина складають $950 мільйонів у 2016 році. Він був шостим найбатшим українцем у 2015 році, заробивши $920 мільйонів, за рейтингами журналу «Фокус».
Ключові активи: регіональні компанії-постачальники електроенергії, завод з виробництва турбін «Турбоатом», Сумське машинобудівне НПО імені Фрунзе.
Особисте життя: Одружений на Оксані Григоришиній. Виховують доньку й сина.
Хвалять за: відвертість, викриття корупції на найвищих рівнях, інтелект.
Критикують за: ймовірні зв’язки з Росією, отримання привілей від уряду, в тому числі контрактів на поставку трансформаторів, зв’язки з суперечливими офіційними особами.

Біографія Костянтина Григоришина інтригує: впливовий бізнесмен, який народився в радянській Україні, вів бізнес на території держави як громадянин Росії аж поки не отримав український паспорт минулого року.

Протягом двадцяти років він упевнено тримається в основному клубі олігархів країни.

Судові документи свідчать про те, що Григоришин допомагав засудженому екс-прем’єр-міністру Павлу Лазаренку, який сидів у американській в’язниці, відкрити офшорні банківські рахунки. Пізніше, Григоришин тимчасово потрапив за ґрати через ймовірне зберігання кокаїну, після того, як він розсварився зі своїми партнерами на чолі з колишнім головою адміністрації президента Віктором Медведчуком, який називає Володимира Путіна хрещеним батьком своєї доньки.

А ще донедавна Григоришин був у близьких стосунках з президентом Петром Порошенком, хоча у них і були конфлікти.

Він також зізнався у фінансуванні Комуністичної партії України, ще коли був громадянином Росії.

І все ж в одному з небагатьох інтерв’ю цей доволі відвертий бізнесмен розповів Kyiv Post, що він – не олігарх.

Цей 51-річний підтягнутий лисий чоловік регулярно відвідує тренажерний зал. Його зовнішність може бути оманливою, однак манерою розмови Григоришин видає інтелектуала: він має ступінь в області інженерної фізики елітного Московського університету і невимушено оперує складними обчисленнями.

Він також полюбляє книги з астрономії та космології – і це лише частина його вподобань.

Коли мова зайшла про економічні цілі України, Григоришин сказав, що ВВП країни повинен досягти $300 млрд за 20 років. Відтак одразу прорахував на аркуші паперу, що економіка має зростати на 6 відсотків у рік, щоб досягти цього показника.

Він саркастичний, проте говорить тихо й часто іронічно посміхається. Замислюючись, дивиться перед собою чи поглядає у вікно. Його простий, аскетичний офіс якраз неподалік Києво-Печерської Лаври, опори російської православної церкви.

Подорожуючи між Москвою, Києвом і Європою, він підтягнув англійську. Григоришин подає себе свого роду знавцем української політичної кухні і розповідає, як олігархи наживались на державних грошах. Він також знає, як знищити корумповану систему й модернізувати економіку.

– Держава – це знаряддя для олігархів, – Григоришин сказав у інтерв’ю Kyiv Post. – Вони нічого не створюють.

Він переконаний, що Україна має вихід зі складної економічної ситуації – для цього необхідно перейти від рентоорієнтованої поведінки й інвестувати в інфраструктуру, зокрема енергетику й зосередитися на альтернативних джерелах енергії.

Григоришина вважають основним інсайдерським джерелом інформації про корупцію у вищих ешелонах влади. Його часто пов”язують зокрема з журналістами Української правди.

Попри це, його опоненти вважають, що він не тільки впливає на ситуацію, але й наживається на прибуткових бізнес-угодах, маючи політичне прикриття через свої зв’язки з Порошенком, колишніми українськими лідерами, політичними партіями і медіа. Григоришин такі заяви одразу відкидає.

Деякі критики, включно з Антоном Геращенком, депутатом від партії Народний Фронт, називали Григоришина російським агентом, апелюючи до його життя в Росії і поставок електроенергії на територію Луганської області, підконтрольної сепаратистам.

Хто такий Григоришин?

Григоришин побудував потужну енергетичну імперію, використовуючи зв’язки із чиновниками і тепер контролює мережу регіональних компаній з подачі електроенергії та Запоріжтрансформатор, що є монополістом у виробництві промислових трансформаторів. Усі вітчизняні енергетичні компанії користуються продукцією заводу з моменту його спорудження.

Активи Григоришина складають близько $950 мільйонів у 2016 році, за даними журналу Forbes. У 2015-му журнал «Фокус» поставив його на шосте місце – Григоришин заробив близько $920 мільйонів.

Як його колега олігарх Вадим Новинський, Григоришин мав російський паспорт і прожив більшу частину життя на території Росії, що робить його мішенню для звинувачень у зв’язках з Кремлем під час російської військової агресії проти України. Григоришин не погоджується з такими звинуваченнями.

Однак, російський вплив у його ідеях простежується: попри підтримку ліберальних політиків, він також ностальгує за Радянським Союзом.

Він народився у 1965 році у Запоріжжі, звідки родина згодом переїхала до Радянської Росії у 1982. Там Григоришин закінчив Московський фізико-технічний інститут. Він розпочав свою кар’єру, продаючи метал, нафтопродукти й продукти сільського господарства в Росії у 1990х.

Григоришин зважився повернутися в Україну в 1995 році під час хаотичного періоду становлення кланових угрупувань, що стали результатом розпаду Радянського Союзу. Він налагодив співпрацю з Петром Кириченком, соратником тодішнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка, який ймовірно надавав політичний захист для обох з них.

Григоришин тоді об’єднався з Кириченком, щоб взяти участь у тіньовій приватизації регіональних енергетичних компаній. У 2013 році Кириченко подасть позов у розмірі $300 мільйонів проти Григоришина за звинуваченням у присвоєнні його коштів.

Згодом американські правоохоронці заарештували Лазаренка на дев’ять років за відмивання коштів та корупційні оборудки, однак у в’язниці він пробув лише з 1999 до 2002 року. Наразі він живе у Штатах, однак його життя невизначене, оскільки він досі чекає дозволу на проживання, а попри це намагається боротися зі спробами української влади повернути вкрадені ним гроші. В Україні Лазаренко перебуває в розшуку за розкрадання майна.

Після падіння Лазаренко, Григоришин, чиє ім’я також згадується в американських судових документах у рамках судового процесу, вочевидь шукав політичного покровительства для ведення бізнесу в Україні із сумнозвісними братами Суркісами й Віктором Медведчуком – впливовими союзниками тодішнього президента Леоніда Кучма, який також надав політичну протекцію бізнесу. На той час основним бізнес-інтересом цієї групи був контроль над ринком регіонального розподілу електроенергії.

Але у 2002 році вони розсварились: Григоришин звинуватив їх у незаконному захопленні його електроенергетичних активів і в тому, що вони стояли за його арештом, у той час коли йому висунули звинувачення у незаконному утриманні зброї та кокаїну. Коли Григоришина відпустили через тиждень, він повернувся назад у Росію.

Григоришин сказав, що згодом Медведчук вибачився перед ним і відтак їх стосунки покращились. За Кучми Григоришин вперше набув слави відвертого «правдоруба», який одним з перших виявив рівень корупції і поборів українських можновладців.

Навіть після переїзду до Росії, Григоришин ніколи не втрачав з поля зору рідну йому Україну. Незабаром він заручився підтримкою іншого впливового союзника – Порошенка.

У тіні Порошенка

Григоришин підтримував Помаранчеву революцію 2004 року, в якій Порошенко зіграв ключову роль як один з головних лідерів партії Віктора Ющенка, який виграв тоді вибори у свого суперника Віктора Януковича і наслідував прозахідний курс.

Але з плином часу між Григоришиним і Ющенком пробігла кішка, що сталося після критики Григоришиним корупції у рядах президента. Після цього Служба Безпеки України заборонила Григоришину в’їзд в Україну в 2008 році, звинувачуючи його у рейдерстві енергетичних компаній.

Натомість бізнес-зв’язки Григоришина й Порошенка можна простежити ще з 2005 року.

Разом вони володіли компанією «Київ», яка здавала в оренду 6,4 гектари землі неподалік Києво-Печерської Лаври, в той час коли офіс фінансово-промислової групи «Енергетичний стандарт», яка належить Григоришину, був розташований у тій же будівлі, що й Міжнародний Інвестиційний банк, яким спільно володіють Порошенко і його близький бізнес-партнер Ігор Кононенко.

До 2010 року Порошенко й Григоришин також володіли Севастопольским морським заводом. У 2005 вони безуспішно намагалися купити телеканал Інтер у бізнесмена Ігоря Плужникова.

У той же час олігарх Ігор Коломойський свідчив у лондонському суді у 2007 році, що Григоришин надав $12 мільйонів Порошенку, опозиційному політику, за президентства Леоніда Кучми.

Незважаючи на те, що Григоришин регулярно зустрічається з Порошенком, їхні стосунки стали більш напруженими. Його критика корупції у вищих владних структурах і зустрічі з Сергієм Лещенком, нищівним критиком президента, а також конфлікти з союзниками Порошенка – Борисом Ложкіним та Ігорем Кононенком могли вплинути на зміну градусу у стосунках з президентом.

Олігарх у класичному розумінні

Григоришину закидали спекуляцію на його зв’язках з Порошенком.

– Той факт, що Григоришин мав більше можливостей, ніж інші бізенсмени, очевидний, – говорить політичний аналітик Тарас Березовець. – Він намагався вплинути на політику адміністрації президента й отримати привілеї. І він переслідує агресивну бізнес-модель.

Депутат Антон Геращенко погоджується й додає, що Григоришин «класичний олігарх, який використовує владу, щоб здобути гроші й вплив».

Після обрання Порошенка президентом, Григоришин збільшив свій вплив на енергетичний сектор.

Він володіє акціями багатьох компаній, що постачають електроенергетику, а саме Луганським енергетичним об’єднанням, Вінницьким обленерго і має 50 відстоків Полтаваобленерго, Чернігівобленерго та Сумиобленерго. У нього є частки в Черкасиобленерго і Турбоатомі, одному з найбільших у світі турбінобудівних підприємств. Григоришин також контролює Сумське машинобудівне НПО імені Фрунзе.

Наприкінці 2014 Юрій Касіч, який працював у компаніях Григоришина, був призначений на посаду глави Укренерго, а Володимир Демчишин, якого вважають наближеним до Григоришина, став міністром енергетики. У жовтні 2015 року Касіча замінив на посаді Всеволод Ковальчук, який був колишнім управлінцем в одній з компаній Григоришина.

Григоришин визнавав, що рекомендував призначення Касіча й заступника міністра енергетики Олександра Светеліка. Він також хвалив Демчишина й казав, що міністр «дослухається» до його думки. У 2015 році декілька з наближених до Григоришина осіб були призначені у Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Критики Григоришина зазначають, що його влив на енергетичну галузь дозволив його компанії Запоріжтрансформатор отримати у 2015 році контракт на поставку трансформаторів для Укренерго, яка управляє об’єднаною енергетичною системою країни.

Представники Укренерго заявляли, що планували закупити трансформаторів на суму понад 150 мільйонів гривень у Запоріжтрансформатора. Але їхні трансформатори були на 72,6 відсотки дорожчими ніж ті, які пропонувала німецька компанія Siemens, що викликало підозри у корупційній складовій.

Григоришин пояснює це так: «Я бізнесмен, якщо я знаю, що можу продати обладнання за вищою ціною, я не продаватиму його дешевше».

Він також доводить, що порівняння з Siemens недоречне, тому що трансформатори різних розмірів, моделей і форм мають різні ціни.

– Важко сперечатися з такими людьми, – говорить він. – Я говорю про вищу математику, а вони не знають таблиці множення. Тому вони починають плюватися і говорити, що я агент Кремля, злодій і корумпована особа.

Контракт на трансформатори

Згодом плани на придбання трансформаторів Григоришина були скасовані через тиск громадськості, однак у лютому 2016-го Запоріжтрансформатор виграв інший тендер від Укренерго.

Керівництво Укренерго звинуватили у скасуванні авансових платежів за трансформатори майбутньому переможцю тендера – умова, яке принесла би користь Григоришину, тому що його іноземні конкуренти не хотіли б ризикувати через коливання обмінного курсу.

У січні міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і тодішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк звинуватили Демчишина і Укренерго у покриванні інтересів Григоришина. Яценюк тоді зневажливо називав його «напіволігархом».

Наприкінці 2015 Аваков сказав, що була відкрита кримінальна справа проти керівництва Укренерго, пов’язаного з Григоришиним. Проте Генеральна прокуратура заявила тоді, що розслідує топ-менеджерів Укренерго за підозрою в зловживанні владою за президента Януковича, коли Григоришин не мав ніякого впливу на компанію.

Андрій Герус, експерт з питань енергетики і критик Григоришина сказав тоді, що Запоріжтрансформатор виграв тендер чесно і запропонував рекордно низькі ціни у відповідь на тиск громадськості. Проте Герус звинуватив Запоріжтрансформатор у мінімізації податкових платежів, зберігаючи свої експортні ціни на низькому рівні і виведенні 15,6 млрд гривень за кордон. Гроші були передані до Росії й Австрії, стверджував він.

У січні Державна фіскальна служба заявила, що розслідує факт ухилення від сплати податків Машинобудівним НПО імені Фрунзе, яке належить Григоришину. Геращенко звинуватив компанію в ухиленні від сплати податків шляхом переказу $70 мільйонів на офшорні компанії й експорт продукції за цінами нижчими від ринкових. Він стверджував, що Григоришин завдав шкоди компанії на суму $120 мільйонів.
Григоришин заперечує звинувачення.

Комуністична підтримка

З Януковичем, який став президентом у 2010, Григоришин мав прохолодніші стосунки. Його рідко бачили в Україні в цей час, але тоді він підтримував проросійську Комуністичну партію України – ймовірно задля отримання певних політичних важелів.

Григоришин також згадується у так званій «амбарній книзі» Партії регіонів. Так, в одному з записів, значення яких недостатньо зрозуміле, Віталій Калюжний, тодішній нардеп партії, отримав $10,000 «на зарахування 2 листопада 2009 року Григоришин К. І.». Запис датований 9 листопада 2009 року.

Григоришин відкидає будь-які стосунки до «чорної бухгалтерії» Партії регіонів.

– Я не знайомий з Калюжним, – говорить він. – Навіть якщо у мене були якісь фінансові справи з чиновниками, вони не коливалися в районі $10,000… якби там було написано «$10 мільйонів», я би почав сумніватись.

Вплив Григоришина зріс після того, як Янукович втік з України в останні дні Революції гідності і Порошенка обрали президентом у травні 2014 року.

Однак, в інтерв’ю з Kyiv Post Григоришин поставив під сумнів той факт, що Революція гідності змусила Януковича тікати, порівнюючи події осені-зими 2013-2014 року з «дитячою революцією», схожою на описану Вільямом Голдінгом у «Володарі мух».

Він переконаний, що і Росія, і Україна не змогли розвинутися після падіння Радянського союзу в 1991 році. Єдина різниця полягає у тому, що українці не мають такої «батьківської фігури» як Володимир Путін в Росії, говорить Григоришин.

Російська любов

У 2015 році російська влада відкрила кримінальну справу проти Григоришина, звинувачуючи його в ухиленні від сплати податків на суму 675 мільйонів рублів, що він заперечує. У результаті, він повернувся в Україну.

Григоришин пояснив в інтерв’ю, що ця справа стала наслідком бізнес-конфлікту, а не політичних розбіжностей. У квітні російський суд видав ордер на арешт Григоришина заочно, після чого Григоришин отримав українське громадянство.

Незважаючи на кримінальну справу в Росії, Григоришин зіткнувся зі звинуваченнями у зв’язках з Кремлем, враховуючи тривалий період, протягом якого він жив і успішно працював у Росії бізнесменом. Він сказав у інтерв’ю, що любить Москву більше, ніж Київ, тому що тут менше цікавих людей, з якими можна спілкуватись.

Геращенко доводить, що відкрита кримінальна справа в Росії була прийомом, який Григоришин використав для підсилення своїх аргументів у Києві й отримання українського паспорту.

Поінформовані джерела стверджують, що Порошенко затримав надання Григоришину громадянства, (незважаючи на їх близькість) на підставі того, що громадськість могла б сприйняти цей вчинок неоднозначно.

Припущення про зв’язки Григоришина з Росією були також спричинені його допомогою в проведенні переговорів угоди з імпорту вугілля і електроенергії з Росії у 2014 році. Угода була суперечливою, оскільки в документах окупований Крим був зазначений частиною Росії.

Луганський скандал

Луганське енергетичне об”єднання Григоришина було звинувачене у добросусідських стосунках з прокремлівськими сепаратистами на території Луганської області, і тому, що вони виплачують їм податки – твердження, яке компанія рішуче відкидає.

– Кожен, включно з правлячою верхівкою, так чи інакше пов’язаний з сеператистами, – говорить Денис Казанський, проукраїнський активіст і блогер з Донецька. – Вся система пов’язана на співпраці з людьми, з якими ми воюємо.

Говорячи про Григоришина, він доводить, що кожен, хто «працює там (на окупованих територіях), платить (сепаратистам), бо інакше неможливо (працювати)».

Олексій Светіков, проукраїнський активіст із Сєвєродонецька Луганської області, погоджується.

– Досі триває гібридна війна Росії проти України, і російські компанії працюють у Луганській області, – говорить Светіков, маючи на увазі компанію Григоришина.

Він також доводить, що Луганське енергетичне об’єднання фактично спонсорувало прокремлівських сепаратистів шляхом подачі електроенергії для них безкоштовно. Крім того, додає Светіков, ціни на електроенергію, встановлені для підконтрольних Україні територій вдвічі більші, ніж для територій, які займають сепаратисти, що означає, що вони отримують електроенергію за рахунок українських споживачів.

Споживачі в окупованих Росією районах продовжують платити за електроенергію, але ці кошти не надходять до підконтрольних Україні територій. Луганські бойовики стверджують, що це технічно і юридично неможливо.

Луганське енергетичне об’єднання також потрапило під шквал критики за те, що вони не перенесли адресу реєстрації із окупованої території до контрольованої українською армією. Компанія стверджує, що не існує жодних правових підстав для цього. Інші звинувачення з’явились після того, як з’ясувалось, що поставки на підконтрольні сепаратистам території йдуть безперебійно, позаяк на підконтрольні Україні території вони часто затримуються.

У відповідь на ці проблеми, Луганське енергетичне об’єднання підготувало заяву у вересні, що підприємство планує припинити поставки електроенергії до окупованих Росією територій тоді, коли вони збудують лінію електропередач, яке зробило б українських споживачів незалежними від системи електропостачання на окупованих територіях. Наразі електроенергію продовжують подавати.

Окрім того, в липні прокремлівські сепаратисти створили власну фірму зі збору платежів за поставки Луганського енергетичного об’єднання під назвою ТД Нефтепродукт. Її пов’язують з олігархом Сергієм Курченко. В результаті, українська компанія тепер стверджує, що не працює на окупованих територіях.

Деякі з управлінців Луганського енергетичного об’єднання перейшли у Нефтепродукт, що викликало підозри про зв’язок між двома компаніями.

Кадрові дебати

Вплив Григоришина на енергетичну сферу за президентства Порошенка спричинив конфлікт між Яценюком, Аваковим і колишнім главою адміністрації президента Борисом Ложкіним, чиї призначенці зіткнулися із союзниками Григоришина.

В інтерв’ю Українській правді від 1 жовтня 2015 року Григоришин різко розкритикував кадрові призначення Ложкіна.

– Борис Євгенович, як ми знаємо, не надто освічена людина, судячи з його підроблених дипломів, так він тепер хоче шукати міністрів, які будуть визначати розвиток країни на десятиліття вперед – міністра фінансів, міністра економіки. А знаходить «наглядачів» з ресторанного бізнесу. І це називається кадровою політикою?

Ложкін відкидає ці звинувачення.

Григоришин вважає, що здібності українських керманичів шукати кадри – катастрофічні – що за Ложкіна, що до нього. Такий хедхантинг «розпочався, коли Кучма призначив Януковича на пост губернатора Донецької області» в 1997 році, сказав він.

– …Перед тим як Янукович став президентом, він поступово деградував . Люди з нетрів Донецька почали керувати економікою країни.

Він стверджував, що українська влада ігнорувала «соціальні закони», включно з підбором компетентних фахівців.

– Наш світ існує, тому що є закони природи, – говорить він. – Якщо скасувати всі закони, світ перестане існувати. Українське суспільство вже скасувало деякі соціальні закони, закони ієрархії і влади.

Критик уряду

З тих же причин Григоришин атакував Яценюка і його кабінет, включаючи міністра економіки Айвараса Абромавічюса і міністра фінансів Наталію Яресько. Він звинуватив уряд Яценюка в непрофесіоналізмі й нездатності ставити перед собою амбітні цілі для економічного зростання.

Він також звинуватив Яценюка у лобіюванні інтересів олігарха Рината Ахметова. Яценюк відкидає звинувачення.

– Корупційні схеми, побудовані за часи Януковича і до нього зберігаються, – сказав він Українській правді. – Уряд не робить нічого, щоб знищити їх і просто змінює бенефіціарів.

Він також говорив, що 90 відсотків постанов Кабміну «базувалися на особистих інтересах (Яценюка) – політичних чи економічних».

– Він думає про своє політичне майбутнє і власні кишені, – говорить Григоришин. – Я думаю, що останнє переважає зараз… Кабінет Яценюка не тільки не в змозі зупинити корупцію, а й заохочує її, – казав він у 2015 році. Наприкінці того ж року Григоришин підтримував плани замінити Яценюка на посаді прем’єр-міністра колишнім президентом Грузії Михеїлом Саакашвілі. Ці спроби, однак, зазначали поразки.

Дружні групи

Яценюк та інші члени Народного фронту звинувачували Григоришина у тому, що він володіє величезним впливом через його зв’язки як з Порошенком, так і з низкою політичних партій.

Григоришин зізнався, що він фінансував Комуністичну партію за президентства Януковича, стверджуючи, що він робив це для політичного захисту. Він також ймовірно фінансував ліберальну партію Яблуко й Соціал-демократичну партію (об’єднану) Медведчука.

У той же час, Григоришин розповів журналу «Новое время» у грудні 2015 року, що він надав $12 мільйонів Авакову й Віктору Балозі – обидва були на той час членами партії Наша Україна Віктора Ющенка – на виборах у 2007 році.

Григоришину також закидають зв’язки з реформістською групою Єврооптимісти в парламенті, зокрема із депутатом Сергієм Лещенком.

Лещенко і Григоришин визнали, що вони знайомі, але заперечували наявність будь-яких політичних чи фінансових угод один з одним. Лещенко повідомив у липні, що він знає Григоришина протягом 12 років, але сказав, що вони ніколи не мали жодних спільних «політичних проектів або фінансових відносин».

Дружні ЗМІ

Українська правда, де Лещенко був заступником головного редактора, це те видання, з яким у Григоришина «спільні цінності й він готовий надавати їм будь-яку підтримку, окрім фінансової», Григоришин сказав «Новому Времени».

Крім того, Українська правда винаймає офісне приміщення від Григоришина у Києві, а в липні екс-міністр екології Ігор Шевченко опублікував фотографію, на якій Григоришин зустрічається з головним редактором Української правди Севгіль Мусаєвою-Боровик у кафе.

І Григоришин, і Українська правда заперечують будь-які фінансові чи політичні зв’язки між ними.

Ностальгія за Радянським союзом

Незважаючи на підтримку ліберальних видань і політичних груп, Григоришин хвалить радянський період – звідси і його стосунки з Комуністичною партією.

Він зображає Радянський Союз більш прогресивним і забезпеченим індустріальним суспільством, ніж сучасна Україна.

Григоришин сказав Kyiv Post, що він згоден з ідеями Сергія Глазьєва, російського прихильника радянського стилю державного інтервенціонізму в економіку і радника Путіна. Григоришин сказав, однак, що модель Глазьєва не працюватиме в Україні, тому що «вона перетвориться в іншу корупційну схему і спричинить гіперінфляцію».

Він також назвав політику декомунізації – демонтажу радянської епохи пам’яток і перейменування вулиць з радянськими назвами – варварством. Григоришин додав, однак, що він був проти репресивної тоталітарної політики Радянського Союзу.

– Я був анти-радянським учнем і дисидентом у шкільні роки, – сказав він. – Моїх батьків завжди викликали в школу.

Майбутнє України

Григоришин стверджує, що Україна змарнувала весь період з моменту здобуття незалежності в 1991 році й жили за рахунок інфраструктури та промисловості, створених в Радянському Союзі. Він навіть порівняв Україну з варварами, які зруйнували Римську імперію.

– Коли вандали вдерлися до Римської держави, вони жили добре протягом декількох поколінь, – стверджував він. – Вони нічого не вкладали, але палаци і акведуки все ще працювали.

На його думку, «олігархи перетворили цю (радянську) інфраструктуру в свої іграшки – футбольні клуби, квартири, яхти, літаки», але не змогли створити конкурентоспроможну сучасну економіку.

Якщо Україні не вдасться оживити свою економіку і замінити стару радянську інфраструктуру, економіка України буде розміром з сомалійську через 20 років, стверджував Григоришин.

– Але люди не зможуть жити, як в Сомалі. Сусіди не допустять цього, і країна припинить своє існування, – такі припущення робить Григоришин щодо можливості Росії рокзолоти Україну.

Він каже, що Україна може стати «ліберальною Сомалі» і «якщо ви захочете відвідати своїх родичів в сусідньому селі, вам доведеться почати експедицію».

– Ви повинні будете брати в руки зброю і їжу, й, можливо, ви навіть не потрапите туди, – сказав Григоришин

Григоришин критикує скромні цілі економічного зростання, які ставить український уряд, заявивши, що вони не є достатніми. Він додав, що цільовий показник зростання повинен бути від 6 до 7 відсотків на рік.

На думку Григоришина, секрет економічного зростання у тому, щоб приваблювати як державні, так і приватні кошти з-за кордону для створення нової інфраструктури, включно з транспортом та паливно-енергетичною мережею.

– Енергетична революція йде повним ходом, – додав Григоришин. – Весь розвиток людства можна розглядати як еволюцію споживання енергії.

Він пристрасно говорив про альтернативні джерела енергії, в тому числі сонячну й вітрову, і навіть обговорив перспективи розвитку передових технологій на кшталт гіперпулу, проекту нового виду транспорту, запропонованого співзасновником фонду SpaceX Ілоном Маском, який використовуватиме магніти й турбіни, щоб запускати капсули на повітряній подушці, що з величезною швидкістю рухатимуться по порожнистих трубах.

Унікальний олігарх

В цілому, Григоришин – неоднозначна персона.

Як і будь-який інший великий бізнесмен в Україні, він не міг би уникнути зв’язків з одіозними чиновниками і отримати вигоду від знайомств з урядовцями. У нього також є стосунки з певними ЗМІ та політичними партіями.

Та саме його зв’язки з Росією стали одними з основних протиріч.

Попри це, політичні аналітики Володимир Фесенко й Віталій Бала вважають, що він не є олігархом у класичному розумінні цього слова, тому що його зв’язки з політичними і медіа-колами доволі хиткі, порівняно з іншими олігархами.

Але його очевидна підтримка анти-корупційних і реформаторських програм, які популяризуються ліберальними ЗМІ й політиками також виглядає для багатьох сумнівно: дехто критикує її як прояв політичного впливу на олігарха, в той же час інші вважають позитивним моментом.

Все це робить його одним з найбільш унікальних і нетипових українських олігархів.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s